Нерідко до Міністерства надходять звернення (пропозиції) та телефонні дзвінки з проханням щодо ремонту автомобільних доріг загального користування та/або незгоди з прийнятим рішенням органом управління автомобільних доріг.

Автомобільні дороги загального користування державного значення

Відповідно до статті 8 Закону України «Про автомобільні дороги» (далі – Закон) автомобільні дороги загального користування поділяються на автомобільні дороги державного та місцевого значення.

Статтею 10 Закону визначено, що органами, що здійснюють управління автомобільними дорогами загального користування, є зокрема, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері дорожнього господарства та управління автомобільними дорогами загального користування державного значення.

Згідно з пунктами 2, 7 та 8 частини третьої статті 11 Закону до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері дорожнього господарства та управління автомобільними дорогами загального користування державного значення належать: організація будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних доріг загального користування державного значення відповідно до державних будівельних норм і стандартів, а також переліків об’єктів та обсягів бюджетних коштів на будівництво, реконструкцію та капітальний ремонт автомобільних доріг загального користування, затверджених Кабінетом Міністрів України; здійснення контролю за станом автомобільних доріг загального користування державного значення, виявлення аварійно-небезпечних місць (ділянок) та місць концентрації дорожньо-транспортних пригод і здійснення заходів щодо їх ліквідації; забезпечення фінансування та розвитку мережі автомобільних доріг загального користування державного значення.

Абзацом другим підпункту 2 пункту 4 Положення про Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 року № 439 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2023 року № 193), встановлено, що Агентство відновлення відповідно до покладених на нього завдань забезпечує, зокрема, організацію будівництва, ремонту та утримання автомобільних доріг загального користування державного значення.

Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 06 серпня 2003 року № 1221 «Деякі питання управління дорожнім комплексом» функції замовника виконання робіт з будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних доріг загального користування покладено на служби автомобільних доріг в Автономній Республіці Крим, областях і м. Севастополі (на цей час – служби відновлення та розвитку інфраструктури), перелік яких наведено у розпорядженні Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1221 «Питання управління Державною службою автомобільних доріг об’єктами державної власності».

Також, звертаємо увагу, що відповідно до частин першої, другої та десятої статті 3 Закону України «Про джерела фінансування дорожнього господарства України» у Державному бюджеті України щорічно передбачаються видатки на фінансування робіт, пов’язаних з будівництвом, реконструкцією, ремонтом і утриманням автомобільних доріг загального користування. Для цих цілей у складі спеціального фонду Державного бюджету України створюється державний дорожній фонд. Головним розпорядником коштів державного дорожнього фонду, які спрямовуються на фінансове забезпечення будівництва, реконструкції, ремонту і утримання автомобільних доріг загального користування державного значення та інших заходів, визначених пунктами 1 і 3 частини четвертої цієї статті, є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері дорожнього господарства.

З огляду на вказане, з питань ремонту автомобільних доріг загального користування державного значення слід звертатися до служб відновлення та розвитку інфраструктури на території яких розміщені відповідні автомобільні дороги.

У разі незгоди з прийнятим рішенням, таке рішення може бути оскаржене у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, а саме: до керівника відповідної служби відновлення та розвитку інфраструктури в області або до Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України.

Згідно із Законом України «Про автомобільний транспорт» автомобільний перевізник - фізична або  юридична  особа,  яка здійснює  на  комерційній  основі  чи  за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» визначено умови та порядок реєстрації юридичної або фізичної особи як суб’єкта господарювання.

Законом України «Про автомобільний транспорт» визначено, що ліцензія видається на господарську діяльність з надання послуг з перевезення пасажирів і небезпечних вантажів на такі види робіт:

•  надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів автобусами;
• надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів на таксі;
• надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів легковими автомобілями на замовлення;
• надання послуг з внутрішніх перевезень небезпечних вантажів вантажними  автомобілями, причепами та напівпричепами;
• надання послуг з міжнародних перевезень пасажирів автобусами;
• надання послуг з міжнародних перевезень пасажирів на таксі;
• надання послуг з міжнародних перевезень пасажирів легковими автомобілями на замовлення;
• надання послуг з міжнародних перевезень небезпечних вантажів вантажними  автомобілями, причепами та напівпричепами.

 Орган ліцензування, яким є Державна інспекція України з безпеки на наземному транспорті приймає рішення  про видачу ліцензії або про відмову в її видачі у строк не пізніше 30 календарних днів з дати надходження заяви про видачу ліцензії та документів, що додаються до заяви.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.07.2001 № 756 визначено Перелік документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів, небезпечних вантажів, багажу автомобільним транспортом.

Таким чином, з питання отримання ліцензії необхідно звертатися до Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті.

Після отримання ліцензії, в залежності від виду перевезень, які здійснюватимуться перевізником, необхідним є виконання певних процедур та отримання документів, потрібних для здійснення того чи іншого виду перевезень.

Визначення автомобільного перевізника на автобусному маршруті загального користування здійснюється виключно на конкурсних засадах.

Документи, необхідні для автомобільного перевізника:

•  для регулярних пасажирських перевезень: ліцензія, договір із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування чи їх дозвіл, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України;
• для регулярних спеціальних пасажирських перевезень: ліцензія, договір із замовником  транспортних послуг, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання  автобуса  на  законних  підставах, інші документи, передбачені законодавством України;
• для нерегулярних пасажирських перевезень: ліцензія, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України;
• для здійснення внутрішніх перевезень вантажів: документ, що засвідчує використання  транспортного  засобу  на  законних  підставах, інші документи, передбачені законодавством; у разі перевезення небезпечних вантажів обов'язковим документом також є ліцензія на надання відповідних послуг; у  разі перевезення  вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов’язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними  уповноваженими  органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових  (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків.
• для виконання міжнародних перевезень вантажів резиденти України повинні мати: дозволи іноземних країн, по території яких буде здійснюватися перевезення; ліцензійну  картку  в разі здійснення перевезення небезпечних вантажів;  дозвіл  щодо  узгодження  умов  та режимів перевезення в разі перевищення вагових або габаритних  обмежень чи документ  про внесення плати за проїзд великовагових  (великогабаритних) транспортних   засобів, якщо перевищення  вагових (габаритних) обмежень  над  визначеними  законодавством  становить менше семи відсотків; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу; сертифікат відповідності транспортного  засобу щодо безпеки руху та екологічної безпеки вимогам країн, територією яких буде здійснюватися перевезення, якщо інше не передбачено міжнародними договорами  України;  документи  на  вантаж.
• для виконання міжнародних перевезень пасажирів резиденти України повинні мати: дозволи іноземних країн, по території яких буде здійснюватися перевезення; ліцензійну картку на транспортний засіб; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу; список пасажирів    (при    нерегулярних    та маятникових перевезеннях); білетно-облікову документацію; схему маршруту.
• для  юридичної особи, що здійснює перевезення пасажирів на таксі: ліцензія,  інші документи, передбачені законодавством України;
• для фізичної особи, що здійснює перевезення пасажирів на таксі: ліцензія,  інші документи, передбачені законодавством України;
• для  юридичної  особи, що здійснює перевезення пасажирів легковими автомобілями на замовлення: ліцензія, договір із замовником послуги, інші документи, передбачені  законодавством України;
•  для автомобільного самозайнятого перевізника: ліцензія, ліцензійна картка,  посвідчення  водія  відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, сервісна книжка,  медична довідка.
• для фізичної особи, що здійснює перевезення пасажирів легковими автомобілями на замовлення: ліцензія, договір із замовником послуги, інші документи,  передбачені законодавством України.

Прим.: 28.06.2015 набуває чинності Закон України «Про ліцензування видів господарської діяльності», згідно з яким положення щодо застосування такого документа як ліцензійна картка виключаються із Закону України «Про автомобільний транспорт». Тобто, ліцензійна картка з моменту набуття чинності згаданим Законом застосовуватися не буде.

За додатковими роз’ясненнями можна звертатися до Департаменту стратегічного розвитку дорожнього ринку та автомобільних перевезень Міністерства інфраструктури України або до Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті.  

«Проект «Міський громадський транспорт України»

Фінансова угода (Проект «Міський громадський транспорт України») між Україною та Європейським інвестиційним банком» ратифікована Законом України від 12.04.2017 № 2009-VIII.

Проектом «Міський громадський транспорт України» передбачено реалізацію заходів з оновлення парку автобусів, трамваїв, тролейбусів, вагонів метрополітену, будівництва та реконструкції трамвайних і тролейбусних ліній, заміну тягових підстанцій, впровадження сучасних систем оплати проїзду та інформаційних систем.

Загальна вартість проекту становить близько 400 млн євро.

Бюджет Проекту – кредитні кошти Європейського інвестиційного банку в обсязі 200 млн євро, залучені Державою, та 200 млн євро з інших джерел, зокрема, Європейського банку реконструкції та розвитку.

Строк реалізації Проекту – 14.05.2023

До Проекту «Міський громадський транспорт України» включено підпроекти 11 міст України: Києва, Харкова, Луцька, Одеси, Львова, Запоріжжя, Суми, Івано-Франківська, Миколаєва, Тернополя, Чернігова.

Станом на січень 2020 року, Європейським інвестиційним банком погоджено виділення коштів на  реалізацію 13 підпроектів міст Харкова, Львова, Чернігова, Сум, Києва, Луцька, Одеси, Тернополя та Запоріжжя  в обсязі 176,2 млн євро.

Укладено 11 Угод про передачу коштів позики обсягом 159,36 млн євро, які набрали чинності.

Здійснюються тендерні процедури за проектами міст Харкова, Києва та Луцька на загальну вартість 84,26 млн євро.

У 2020 році в Державному бюджеті України для реалізації Проекту передбачено кошти в обсязі 400 000,0 тис. грн.

Вибірка коштів очікується у І півріччі 2020 року.

З метою створення законодавчого підґрунтя для вирішення питань обліку пільгових пасажирів, впровадження сучасної системи оплати проїзду та електронного квитка у міському пасажирському транспорті ухвалено Закон України від 17.01.2017 № 1812-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду в міському пасажирському транспорті» (далі – Закон).

Основними новаціями Закону є надання повноважень органам місцевого самоврядування з питань впровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду, встановлення порядку її функціонування, а також форм носіїв, видів і порядку обігу та реєстрації проїзних документів, визначення особи, уповноваженої здійснювати справляння плати за транспортні послуги.

Таким чином, впровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду в міському пасажирському транспорті на практиці будуть здійснювати заінтересовані органи місцевого самоврядування, які приймають рішення щодо впровадження сучасної системи оплати проїзду.

Наразі низка органів місцевого самоврядування міст Вінниці, Дніпра, Житомира, Івано-Франківська, Білої Церкви, Львова, Тернополя, Харкова, Чернігова та Києва здійснюють практичні кроки щодо впровадження електронного квитка на міському транспорті.

Дана проблема має комплексний характер, та зумовлена дещо сумбурним становленням ринку автоперевезень на початку 90-х років. Водночас, приватні перевізники виконали дуже суттєвий обсяг роботи по задоволенню потреб населення у перевезеннях у ті часи, коли це не змогла забезпечити держава.

Однак, зараз на перший план виходить необхідність забезпечення комфорту та безпеки під час здійснення перевезень. Тому, Міністерство вважає за доцільне створити таку систему допуску до пасажирських перевезень, за якої перевізник буде заінтересований у придбанні автобусів більш високої якості та підтриманні їх в належному технічному стані. Зокрема, таке питання буде вирішуватися шляхом створення дієвої системи державного контролю на автомобільному транспорті. Який має бути вибірковим, не забюрократизованим, однак, в той же час – ефективним.

Крім цього, Міністерством проводиться робота з імплементації актів законодавства ЄС, що забезпечить запровадження відповідних норм стосовно допуску до ринку добросовісних перевізників.

По аналогії з країнами Європейського Співтовариства такий допуск передбачатиме ряд вимог, зокрема, щодо доброї репутації, відповідного фінансового стану, необхідної професійної компетентності, наявності хоча б одного транспортного засобу та службового приміщення. Зазначені вимоги є досить деталізованими та визначаються чітким переліком умов.

Для прикладу, однією з умов відповідності поняттю «добра репутація» є відсутність факту притягнення керівника, менеджера (управителя) з перевезень, фізичної особи-підприємця до кримінальної та (або) адміністративної відповідальності у сфері господарської, фінансової, прикордонної, митної діяльності та інших сфер правовідносин.

Для підтвердження свого фінансового стану автоперевізник повинен підтвердити наявність основних засобів, суму отриманого доходу, оборотних та фінансових активів на загальну суму щонайменше 1500 неоподаткованих мінімумів у випадку використання одного транспортного засобу та 800 неоподаткованих мінімумів за використання кожного наступного транспортного засобу. 

Розвиток автомобільного транспорту є стратегічним напрямом державної економічної політики України, оскільки функціонування цієї галузі є необхідною передумовою забезпечення належного рівня життя населення та економічного зростання держави. Проте, на автомобільному транспорті існує ряд серйозних проблем: великий неврегульований сектор нелегальних пасажирських перевезень, неналежний рівень якості та безпеки перевезень, соціального захисту персоналу, низькою є енергоефективність автомобільного транспорту, зокрема неузгодженість законодавства України acquis communautaire.

Міністерством проводиться робота щодо імплементації ряду актів законодавства Європейського Союзу (додаток XXXII до глави 7 «Транспорт» розділу V “Економічне і галузеве співробітництво» Угоди про асоціацію Україна – ЄС), які сприятимуть підвищенню рівня безпеки на автотранспорті, створенню сприятливих умов праці для водіїв, зниженню аварійності на дорогах, підвищенню відповідальності перевізників та водіїв транспортних засобів за дотриманням законодавства у сфері автомобільного транспорту.

Передбачається на основі норм європейського права врегулювання відносин між автомобільними перевізниками, підприємствами технічного сервісу, замовниками, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносин з юридичними та фізичними особами – суб’єктами підприємницької діяльності.

Реалізація акта сприятиме підвищенню ефективності державного регулювання у сфері перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, запровадженню ефективного контролю функціонування ринку автомобільних перевезень, запровадженню європейських умов допуску до ринку перевезень.

Це, зокрема, такі акти законодавства ЄС:

• Директива Ради 92/6/ЄЕС від 10 лютого 1992 року щодо встановлення та використання пристроїв обмеження швидкості для певних категорій механічних засобів у Співтоваристві (Офіційний вісник ЄС, L 57, 2 березня 1992 р., с. 27).
• Директива Ради 96/53/ЄС від 25 липня 1996 року про встановлення для певних наземних транспортних засобів, що рухаються в межах Співтовариства, максимально дозволених розмірів під час національних і міжнародних перевезеннях і максимально дозволеної ваги під час міжнародних перевезеннях (Офіційний вісник ЄС, L 235, 17 вересня 1996 р., с. 59-75).
• Директива 99/62/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 17 червня 1999 року про стягнення плати з вантажних транспортних засобів за використання певних інфраструктур (Офіційний вісник ЄС, L 187, 20 липня 1999 р., с. 42).
• Директива 2002/15/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 березня 2002 року про організацію робочого часу осіб, які провадять мобільну автотранспортну діяльність (Офіційний вісник ЄС, L 80, 23 березня 2002 р., с. 35-39).
• Директива 2003/59/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 15 липня 2003 року про початкову кваліфікацію і періодичну підготовку водіїв деяких видів автомобільного транспорту для перевезення товарів або пасажирів, що вносить зміни до Регламенту Ради (ЄЕС) № 3820/85 і Директиви Ради 91/439/ЄЕС та відміняє Директиву Ради 76/914/ЄЕС (Офіційний вісник ЄС, L 226, 10 вересня 2003 р., с. 4-17).
• Директива 2006/22/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 15 березня 2006 року про мінімальні вимоги до імплементації Регламентів Ради (ЄЕС) № 3820/85 і (ЄЕС) № 3821/85 стосовно соціального законодавства у галузі автотранспортної діяльності, що припиняє дію Директиви Ради 88/599/ЄЕС (Офіційний вісник ЄС, L 102, 11 квітня 2006 р., с. 35-44).
• Директива 2009/40/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 6 травня 2009 року про перевірки з придатності до експлуатації автомобілів та автопричепів (Офіційний вісник ЄС, L 141, 6 червня 2009 р., с. 12-28).
• Регламент Ради (ЄЕС) № 3821/85 від 20 грудня 1985 року про записуючу апаратуру, розміщену у дорожньому транспорті (Офіційний вісник ЄС, L 370, 31 грудня 1985 р., с. 8).
• Регламент (ЄЕС) № 561/2006 Європейського Парламенту та Ради від 15 березня 2006 року щодо гармонізації відповідного соціального законодавства, що регулює відносини в галузі автомобільного транспорту та вносить зміни до Регламенту Ради (ЄЕС) № 3821/85 та (ЄС) № 2135/98, і скасовує Регламент Ради (ЄЕС) № 3820/85 (Офіційний вісник ЄС, L 102, 11 квітня 2006 р., с. 1-14).
• Регламент (ЄС) № 1071/2009 Європейського Парламенту та Ради від 21 жовтня 2009 року про встановлення спільних правил стосовно умов, яких потрібно дотримуватись для заняття діяльністю оператора автомобільних перевезень і про припинення дії Директиви Ради 96/26/ЄС (Офіційний вісник ЄС, L 300, 14 листопада 2009 р., с. 51-71).

 Основними завданнями імплементації регламентів та директив є:

•  забезпечення чесних умов конкуренції завдяки однаковому застосуванню спільних правил допуску до діяльності оператора вантажних та/або оператора пасажирських автомобільних перевезень;
• використання реєструвального обладнання (тахографів) на автотранспорті;
• встановлення мінімальних вимог щодо організації робочого часу для поліпшення здоров’я та забезпечення безпеки осіб, які здійснюють автотранспортну діяльність, покращення безпеки на дорогах та створення рівних умов конкуренції;
• створення системи періодичної підготовки водіїв автотранспортних засобів для надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів, яка базується на набутті необхідних знань з правового забезпечення надання послуг;
• запровадження чітких, спільних з країнами-учасницями ЄС правил щодо часу керування, перерв та періодів відпочинку водіїв автотранспортних засобів, залучених до здійснення національних і міжнародних автомобільних перевезень, шляхом впровадження скоординованих дій між Україною та країнами-учасницями ЄС у відповідності до принципу пропорційності;
• гармонізації умов конкурентоспроможності серед різних видів перевезень всередині держави та стосовно дорожньо-транспортного сектору зокрема, а також покращення умов праці водіїв та забезпечення безпеки під час здійснення таких автомобільних перевезень;
• вирішення питання інституційного забезпечення контролю робочого часу водіїв для міжнародних та внутрішніх перевезень автомобільним транспортом;
• обладнання обмежувачами швидкості автомобільних транспортних засобів категорій M2, M3, N2, N3 (автобуси та вантажні автомобілі), внаслідок чого зменшуються ризик потрапляння таких автомобільних транспортних засобів у дорожньо-транспортні пригоди та потенційні масштаби наслідків таких дорожньо-транспортних пригод;
• встановлення мінімальних вимог до системи періодичної технічної перевірки придатності до експлуатації зареєстрованих автотранспортних засобів та створення умов взаємного визнання результатів перевірок придатності до експлуатації транспортних засобів між державами-членами ЄС і Україною. 

Міністерством розроблено проект Закону України «Про приведення законодавства України у сфері автомобільного транспорту у відповідність з актами Європейського Союзу».

Зазначений проект закону передбачає внесення змін до законів України «Про автомобільний транспорт», «Про дорожній рух», «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», Кодексу України про адміністративні правопорушення, інших актів законодавства.

Серед нововведень, які Україна зобов’язана впровадити у законодавство відповідно до Угоди про асоціацію та які передбачені проектом закону, варто виділити наступні.

Важливим є питання створення системи спеціального навчання водіїв транспортних засобів для надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів. Така система передбачає необхідність підтвердження водіями, що надають послуги з перевезення пасажирів та (або) вантажів транспортними засобами, рівня професійної компетентності, шляхом проходження курсу спеціального навчання та складання письмового іспиту один раз на п’ять років. За результатами проходження курсу спеціального навчання та складанням письмового іспиту, видаватиметься свідоцтво професійної компетентності водія.

Крім того, з метою забезпечення інформаційної прозорості пропонується створення державного електронного реєстру автомобільних перевізників.

Такі вимоги до автоперевізників будуть впроваджені протягом 3-х років для усіх суб’єктів господарювання, залучених до міжнародних перевезень та протягом 7-ми років – для усіх інших.

Актуальним для держави та перевізників, в розрізі поліпшення стану здоров’я та забезпечення безпеки осіб, які здійснюють автотранспортну діяльність, покращення безпеки на дорогах, є впровадження вимог ЄС стосовно використання реєструвального обладнання (тахографів) на автотранспорті та встановлення мінімальних вимог щодо організації робочого часу.

Більшість положень актів законодавства ЄС щодо часу керування, перерв та періодів відпочинку водіїв автотранспортних засобів, залучених до здійснення національних і міжнародних автомобільних перевезень вже імплементовані в національне законодавство України. Проте у вітчизняному законодавстві відсутні норми щодо належних та ефективних дорожніх перевірок, санкції за скоєні порушення щодо вимог часу керування та відпочинку водіїв, залучених до здійснення національних і міжнародних автомобільних перевезень. У зв’язку з цим, проектом закону пропонується визначити міру та ступінь відповідальності суб’єкта господарювання, який надає послуги з перевезення пасажирів та/або вантажів на комерційній основі за порушення, скоєні водієм, який знаходиться з таким суб’єктом у трудових відносинах та здійснює безпосереднє керування автотранспортними засобами.

Серед інших положень що, стосуються гарантування безпечного пересування за допомогою транспортних засобів як в Україні, так і в межах Європейського Союзу людей, товарів слід відзначити норми, які встановлюють мінімальні вимоги до системи періодичної технічної перевірки придатності до експлуатації зареєстрованих автотранспортних засобів та створення умов взаємного визнання результатів перевірок придатності до експлуатації транспортних засобів між державами-членами ЄС і Україною. Зокрема, проектом закону запропоновано уточнити ряд критеріїв оцінки недоліків технічного стану автотранспортних засобів, деякі методи перевірки технічного стану, усунути ряд недоліків з підготовки персоналу, його уповноваження та нагляду за його діяльністю, а також виявлені на практиці недоліки. 

З цією метою Міністерство прагне досягти максимальної прозорості щодо всіх процедур, які пов’язані із отриманням тих чи інших документів на міжнародні автомобільні перевезення, максимального пришвидшення реагування на потреби перевізників, максимально зменшити бюрократичні процедури, пов’язані із такими перевезеннями. Так, ведеться активна робота по вдосконаленню нормативно-правових актів Міністерства з цих питань.

Серед основних завдань стосовно приведення нормативних, які регулюють міжнародні автомобільні перевезення пасажирів та вантажів є розробка нових редакцій наказу Міністерства транспорту України від 20.08.2004 № 757 «Про впорядкування системи оформлення, видачі, використання та обліку дозволів на міжнародні перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31.08.2004 за № 1075/9674, та від 09.02.2004 № 75 «Про затвердження Порядку організації регулярних, нерегулярних і маятникових перевезень пасажирів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.06.2004 за № 759/9358. Цими наказами визначаються:

• порядок видачі дозволів на вантажні перевезення та нерегулярні перевезення пасажирів;

•порядок відкриття маршрутів регулярних пасажирських перевезень.

Основними тезами проектів, що знаходяться на завершальній стадії розробки, є:

•максимальна відкритість процесів пов’язаних з оформленням, видачею, контролем за використанням та поверненням разових дозволів (на порталі органу, що видає дозволи організовано он-лайн інформування перевізників по видам та залишкам дозволів (планується запровадити систему попередньої заявки на отримання дозволу);

•посилення контролю за цільовим призначенням використання разових дозволів;

•збільшення відповідальності перевізників з метою більш ефективного використання кожного дозволу на здійснення перевезень вантажів автомобільним транспортом по території іноземних країн.

Проекти змін до зазначених наказів розробляються з врахуванням якомога більшої кількості побажань, що висловлюються громадським об’єднаннями міжнародних пасажирських автомобільних перевізників України.

Відкриття, закриття, внесення змін до функціонуючого маршруту, продовження дії дозволу на регулярних міжнародних автобусних маршрутах загального користування проводиться відповідно до вимог Порядку організації регулярних, нерегулярних і маятникових перевезень пасажирів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 09.02.2004 № 75, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.06.2004 за № 759/9358 (далі – Порядок).

Під час підготовки та подачі до Мінінфраструктури документів про відкриття, закриття, внесення змін до функціонуючого маршруту, продовження дії дозволу на регулярних міжнародних автомобільних маршрутах загального користування, автоперевізники повинні керуватися положеннями Порядку, Закону України «Про автомобільний транспорт», Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 № 176, міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, що укладені Кабінетом Міністрів України з урядами іноземних держав, постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1996 року № 1576 «Про затвердження переліку населених пунктів, віднесених до курортних» та Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР), укладеної 1 липня 1970 року в м. Женева.

Слід зазначити, що подані матеріали автоперевізниками завіряються печатками та підписом перевізника, який бере на себе відповідальність за достовірність поданої інформації. 

До сфери управління Міністерства входить Українське державне підприємство по обслуговуванню іноземних та вітчизняних транспортних засобів «Укрінтеравтосервіс».

Цим підприємством надаються, зокрема, наступні послуги: 

• підготовка професійних водіїв автотранспортних засобів;
• діяльність з підготовки водіїв автомобілів;
• спеціальна підготовка з курсу «Підготовка уповноважених з питань безпеки перевезень небезпечних вантажів»;
• спеціальна підготовка з курсу «Перевезення небезпечних вантажів ADR»;
• організація курсів і проведення навчання водіїв, зайнятих перевезенням пасажирів та вантажів в міжнародному сполученні. 

Підприємство має необхідну матеріальну-технічну та методичну базу, обладнання, макети, комп’ютерні класи, майданчики для практичного навчання, транспорт. До складу підприємства входять філії та відділення, розташовані майже у всіх обласних центрах та багатьох інших містах України.

Рекомендуємо із зазначених питань звертатися до УДП «Укрінтеравтосервіс» (м. Київ, проспект Науки, 57. тел. 524 09 99).