11 років тому стартувала реформа децентралізації, і відтоді Україна зробила рішучий крок до нової системи управління, яка поклала на громади відповідальність за своє майбутнє. Олексій Рябикін, заступник Міністра розвитку громад та територій, розповідає про те, як децентралізація змінила не лише інфраструктуру, а й саму сутність взаємин між владою та громадянами. Всі ці зміни стали особливо очевидними в умовах війни, коли саме громади стали першою лінією оборони.

1 квітня 2014 року уряд ухвалив Концепцію реформування місцевого самоврядування. Звичайний урядовий документ? Так могло здатися на перший погляд. Але саме з цієї дати почалися глибинні зміни, які перетворили підхід до управління державою. Незворотно запустився процес, що надав громадам силу творити власне майбутнє — і став одним із наріжних каменів нової України.

Що таке децентралізація? Це про дороги, школи та інфраструктуру? Про бюджетну самостійність і нові повноваження? Так, але насамперед — про зміну світогляду. Влада більше не десь там, за високими кабінетними дверима, а тут, поруч, у руках тих, хто будує своє місто, своє село, свою громаду. Це про відповідальність і свободу. Про право кожного не чекати змін, а ставати їхнім творцем.

Протягом десятиліть українці жили в системі, де їхній голос був формальністю. Але 11 років тому ми зробили рішучий крок — повернули собі право на вибір. Україна перестала бути країною, де люди лише спостерігають, як інші вирішують за них. Вона стала країною, де кожен — через свою громаду — може впливати на долю, брати участь у змінах і разом творити майбутнє.

Це був виклик. Змінити правила гри — складно. Змінити мислення — ще складніше. Легко звинувачувати "Київ" у всіх проблемах, але набагато важче взяти відповідальність за власне місто чи село. Саме це і стало нашим новим шляхом.

А потім прийшла повномасштабна війна.

Якби не децентралізація, чи вистояли б ми? У найкритичніші моменти саме громади стали першою лінією оборони. Голови громад не чекали наказів — вони організовували територіальну оборону, «зелені коридори» для евакуації, приймали людей, які рятувалися від війни, логістику та постачання гуманітарної допомоги. Сільські старости не сиділи склавши руки — вони шукали допомогу для переселенців. Волонтери не питали дозволу — вони рятували.

Децентралізація не просто дала громадам гроші та повноваження — вона виховала в них характер. Навчила не чекати, а діяти.

11 років тому ми думали, що будуємо ефективнішу систему управління. Насправді ми повертали собі країну.

І тепер головне — йти далі. Бо якщо й є урок, який ми винесли з цих років, то він такий: Україна сильна тоді, коли її люди беруть майбутнє у свої руки.

Олексій Рябикін